“Blue Badges” замість “Інвалід в автомобілі”

Читаю про ідею збільшення штрафів за парковку на місцях для інвалідів. Це теоретично правильно, але практично нічого не змінить, хіба ще більше завантажить і так перевантажену Патрульну поліцію. Треба діяти комплексно, замінити всю систему з радянської “Інвалід в автомобілі” на сучасну “Blue Badges”.

Скажімо, ви після операції і вам важко ходити. Або у вас була травма ноги, від якої ви відновлюєтесь цілий рік і ходите на милицях. Обидва стани не перешкоджають вам безпечно керувати автомобілем. В таких випадках вам, на підставі документів від медиків, Головний Сервісний центр МВС України на 1, 3, 6 або 12 місяців видасть спеціальну картку (“синій знак”), яка дає право на парковку на місцях для інвалідів. І вам не треба оформляти якусь групу інвалідності для цього – просто документи від лікаря. Картка закінчила термін дії, ви втачаєте цей привілей, або, якщо стан досі цього вимагає, йдете знов до лікаря. Якщо побудувати таку систему за міжнародними стандартами, то ви зможете зі своїм тимчасовим або постійним синім знаком полетіти в Мілан чи Торонто і паркувати там вашу прокатну машину на пільгових місцях. Або поїхати за кермом в Польщу по безвізу, і паркуватись на синіх місцях біля самого входу до “Галерії Жешовської”. 😉

На фото: зразки “синіх знаків” в UK та Каліфорнії

В одній публікації ГО Vision Zero for Ukraine ми писали про це, але не знаю, до кого і як це донести. Це не стосується безпеки руху, тому ми не готові штовхати цю тему. Це тема прав людини, доступності, інклюзивності, соціальної справедливості, рівних можливостей. Можливо, знайдеться якась ГО або хтось в парламенті чи уряді, хто займається цими темами і візьметься за Blue Badges. Особливо в контексті інших реформ (медичної та сервіс-центрів) та з огляду на кількість поранених, які вертаються зі сходу. Непогано було б взагалі, щоб цю тему взявся розробляти і лідирувати віце-прем’єр з гуманітарних питань, якщо у нас такий взагалі існує. (Бо тема виходить за межі одного відомства і потребує координації та лідерства). Хтось знає про таку посадову особу? Як до неї це донести? Це політично вигідна тема, буде багато сусільної підтримки і ефірів на телебаченні. Дякую за сприяння!

P.S. Пригадую, як у 2009 році мені робили невелику хірургічну операцію, і реально перший місяць я був partially disabled, шов заживав довго і проблемно. Ходити було важко. Мені би такий знак не завадив. Пам’ятаю, як Vadym Denysenko десь півроку ходив на милицях після ДТП. Думаю, з кожним з нас ставалась або може статись така ситуація, тому це насправді стосується не лише “інвалідів 1-2 групи”, а кожного з нас, хто є тимчасово здоровим.

І ще такий нюанс: якщо ця система знаків зміниться, тоді й спеціальні паркувальні місця справді будуть використовуватись за призначенням. Бо зараз. коли машин зі знаком інваліда майже немає, це свого роду морально виправдовує тих здорових і байдужих людей, хто на них паркується — бо ж “там ніхто і так не стає”.

Мій виступ в парламенті

23 грудня 2015 року я мав честь виступити з трибуни Верховної Ради на парламентських слуханнях, присвячених дорожній безпеці. Нижче наводжу текст свого виступу (не дослівний). Він раніше вже був опублікований в моєму блозі у інтернет-виданні “КУРС”.

zahreba_800d2

Праворуч – я, ліворуч – Костянтин Скіпор, засновник і директор “Автоакадемії водійської майстерності” (Київ)


 

Добрий день. Дякую за можливість виступити на цих слуханнях.

Декілька днів тому загинув журналіст Сергій Черніков, фотографію якого ви бачите на екрані. Його збив автомобіль на перехресті в центрі Києва, на розі вулиць Саксаганського і Льва Толстого. У Сергія залишилась дружина, двоє дітей, друзі, колеги. У нього було багато планів, які йому вже не вдасться реалізувати. Ця людина для мене уособлює ті три з половиною тисячі інших людей, які загинули на дорогах і вулицях з початку року і чиїх імен ми не знаємо. Ми говоримо зараз про якісь показники, цифри, статистику. Але давайте пам’ятати, що ми тут говоримо насправді не про якісь абстрактні цифри, а про долі реальних людей, які мали багато планів і могли би зараз жити. Тому я присвячую цей виступ Сергію Чернікову та усім іншим, хто загинув на дорогах з початку року.

Сьогодні вже кілька разів з цієї трибуни звучала фраза “війна на дорогах” і порівняння її з війною на Сході. Багато в чому ці дві війни справді подібні, зокрема у кількості жертв та матеріальних втрат для суспільства. Однак є велика відмінність. На “східній війні” смерть і поранення є неминучими, бо не буває війни без жертв. А ось в мирному житті, на вулицях міст і сіл, ці смерті НЕ Є необхідними. Дорожні аварії – це не якесь стихійне лихо. Це логічні, прогнозовані, очікувані події. Наукою доведено, що понад 95% ДТП можна запобігти. Подивіться на цю цифру. Майже всі ці люди, і Сергій Черніков, могли би зараз бути живими.

Я думаю, всі ми однаково сильно прагнемо, щоб війна на Сході припинилася якомога скоріше, щоб не було більше стрілянини і смертей. Ми мобілізуємо всі ресурси для цього – і державні, і волонтерські, і міжнародні. Так само ми повинні прагнути подібної мети у війні на дорогах. Моя громадська ініціатива називається “Vision Zero для України”, це означає, що наша мета – нульова смертність в ДТП. Це не утопія. На рівні держави поки що жодна країна ЄС цього ще не досягнула, хоча деякі вже наблизились. А ось на рівні міст це звичайна практика. Понад 700 великих міст світу, з населенням від 50 до 500 тисяч людей, вже досягнули цього бачення. Я вірю, що це реально і для міст України, і закликаю ставити саме таку мету – не десять чи двадцять відсотків зниження смертності, а до нуля. На вулицях міст не повинні гинути люди.

Тепер кілька слів про дороги. В Україні люблять говорити про дороги, що вони в нас погані, а тому і багато смертей. Я вас хочу запитати: ось ця траса М-06 “Київ – Чоп”, вона добра чи погана? Більшість скаже, що це дуже добра дорога, одна з найкращих в Україні. Вона рівна, має дві смуги, гарну розмітку, по ній можна швидко і комфортно їхати. Але як ми визначаємо, що таке добра чи якісна дорога? Я пропоную таку формулу:

ЯКІСНА дорога = РІВНА дорога × БЕЗПЕЧНА дорога

Якщо дорога рівна та не має вибоїн, але на ній відсутня безпека (показник “нуль”), тоді і результат формули виходить нульовий: це погана дорога. І навпаки: згадайте якусь дуже розбиту дорогу, якою вам довелося їхати останнім часом. Я вам гарантую, що вона є дуже безпечною, – швидше за все, на ній не було жодного смертельного випадку за цілий рік. Але результат за формулою буде все одно нульовий: безпека наявна, а рівність відсутня. Якщо множити на нуль, виходить нуль. Обидві ці дороги насправді є погані, просто по-різному.

На трасі “Київ – Чоп” за минулий рік загинуло 177 осіб, або в середньому – один труп на чотири з половиною кілометри. Коли ви наступного разу будете їхати у напрямку Львова та слухати музику, пам’ятайте: кінець кожного музичного треку означає, що тут хтось загинув. Скільки пісень ви послухаєте за час поїздки, стільки умовних могил стоїть на цій дорозі. Лише за один рік! Це дуже погана дорога.

Я закликаю Міністерство інфраструктури та всі дорожні та проектні організації змінити своє розуміння “якісної дороги”. Насправді якісна дорога – це не просто рівна, без ям. Це рівна, яка також безпечна. Рівно заасфальтована дорога, на якій помирають тисячі людей, – це НЕ європейська дорога. Це ганьба і службовий злочин для усіх, хто її створив.

Наступне  про патрульну поліцію. Я особисто вірю в цю реформу, дуже поважаю всіх людей, які її здійснюють, які служать патрульними або готуються ними стати. Вони працюють в обмежених часових рамках і під великим тиском, тому я в жодному разі їх не хочу критикувати. Але з новою патрульною службою є велика проблема: наші “копи” не вміють їздити на машинах! Подивіться цю новину – 26 патрульних автомобілів було розбито з початку роботи поліції. Це новина від вересня місяця, зараз їх ще більше.

Я знаю, що програма навчання патрульних дуже коротка та інтенсивна – лише два місяці. Але незважаючи на це, до неї має бути включено заняття з водіння автомобіля і вивчення теми безпеки руху. Ми з колегою Костянтином Скіпором, який також присутній на цих слуханнях, на волонтерських засадах розробили коротку лекцію з безпеки руху тривалістю дві з половиною години та минулого тижня прочитали її для майбутніх патрульних поліцейських Івано-Франківська. Ми потім зробили анкетування аудиторії, і в ньому майже всі патрульні зізнались, що навіть одна наша коротка лекція була дуже корисною і що їм бракувало цих знань. І ще, я звертаюсь до присутнього тут керівника Патрульної поліції, – майже 100% майбутніх патрульних кажуть, що їм дуже потрібні практичні заняття з водійської майстерності та безпеки руху. Будьмо щирими: наявність у цих молодих хлопців та дівчат посвідчення водія не означає вміння добре їздити. Власні автомобілі має менше половини з них. Більшість отримали “права” зараз чи давно, але ніколи ними не користувались. Подумайте про це: майбутніх копів 36 годин навчають, як заламувати руки і надягати кайданки на порушників. І ще 36 годин, як користуватися зброєю. Їм це доведеться робити не часто, а водити автомобіль і стежити за безпекою руху їм треба буде щодня по багато годин поспіль. Скільки їх цьому навчають? Не навчають взагалі! Я закликаю керівництво МВС та присутніх тут представників Патрульної поліції терміново переглянути програму і додати в неї ці необхідні курси. Ми як активісти готові допомагати, чим зможемо.

Останнє. Я збирався надати якісь практичні рекомендації, а потім зрозумів, що це не має сенсу. Більшості присутніх тут людей вони давно відомі, наш британський доповідач (Dr.Alan Ross, head of EU-funded project TRACECA) їх прекрасно ще раз нагадав. Тому я хочу завершити свій виступ тезою про відповідальність.

За кожну війну і її жертви хтось несе відповідальність. За війну на Сході – це правлячий у Росії режим, думаю, тут ми всі погоджуємось. Хто несе відповідальність за жертв війни на дорогах? Деякі учасники сьогоднішніх слухань вважають, що це місцеві органи влади. Багато хто з тут присутніх покладає відповідальність на самих жертв ДТП – хтось занадто швидко їхав, хтось був нетверезий, і так далі. На мою думку, це беззмістовно.

Я стверджую, що за ці тисячі втрачених людських життів особисту відповідальність несуть керівники виконавчої гілки влади в Україні, а саме прем’єр-міністр Арсеній Яценюк та Президент Петро Порошенко. У них зараз є всі повноваження та ресурси для того, аби почати вирішувати цю проблему, але вони не зробили абсолютно нічого. У них нема цього питання на порядку денному. Якщо ви подивитесь в список їхніх пріоритетів, там не буде безпеки руху навіть на двадцятому місці. Коли хтось знає про майбутні смерті багатьох людей, має можливість запобігти їм, але не робить цього, це називається злочинна бездіяльність. Це те, що зараз робить наше політичне керівництво.

Я закликаю прем’єра і Президента внести питання припинення війни на дорогах до своїх пріоритетів і почати реальні дії. Що треба робити і в якій послідовності, звідки брати на це ресурси – все це давно прописано, наприклад, в рекомендаціях Євросоюзу, ООН та інших організацій, це все було згадано в доповіді Алана Росса. Я дуже прошу керівників виконавчої влади зрозуміти, що це їхній обов’язок перед суспільством.

Дякую за увагу і прошу пробачення, що не вклався в регламент.


ПІСЛЯМОВА:

Ті, хто мене трохи знають або читав мої попередні статті про безпеку руху, можуть здивуватись, що в моєму виступі у Верховній Раді майже не було раціональних аргументів і статистики, але було багато емоційних апеляцій та морально-філософських категорій. Моя подруга Іра Бондаренко з Асоціації велосипедистів Києва навіть сказала, що не очікувала від мене “такого популізму”. Пояснення цього підходу можна знайти в окремій публікації.